А я роблю так...

 Мистецтво навчання не в умінні повідомляти,

а в умінні збуджувати, будити, оживляти.

                                                                  А.Дистерверг

       Найсприятливішим  періодом для активізації творчості, фантазії та уяви, пізнавальної спроможності є молодший шкільний вік. На момент вступу до школи дитина є носієм власного пізнавального досвіду. І основна функція школи полягає не в невілюванні, загальмовуванні досвіду дитини як несуттєвого, а навпаки, в максимальному його виявленні, використанні, збагаченні.  

        У своїй роботі я користуюся методиками, які формують творчу, мислячу особистість дитини, її самобутність і самоцінність, організовую радісне навчання дітей без примусу, розвиваю в них стійкий інтерес до знань, потребу їх самостійного пошуку. В основі такого підходу - визнання індивідуальності учня, розвиток власного неповторного субєктивного досвіду, творчих задатків, розкриття багатства індивідуального світу дитини. 

         Своєрідним епіцентром активізації навчання, позитивного ставлення школярів до процесу і результату своєї праці є інтерес. Саме він дарує радість творчості, радість пізнання, повязані з гостротою сприймання навколишнього світу, увагою, памяттю, мисленням, волею.

            Навчально-пізнавальну діяльність учнів будую в такій послідовності:

                                                                     ЦІКАВО - ЗНАЮ - ВМІЮ.
        Однак розумію, що процес пізнання - це не безперервна радість. Не все може бути цікавим у навчанні. Наслідуючи К.Д.Ушинського, вважаю за потрібне "привчити дитину робити не тільки те, що її цікавить, а й те, що не цікавить, робити заради приємності виконати свій обовязок"

      "Школа радості" В.О.Сухомлинського стала для мене прикладом, як потрібно вести по сходинках дитину, щоб вона не відчувала втоми, хотіла вчитись, творити.
      Намагаюся будувати уроки так, щоб кожен учень почувався дослідником, який самостійно здобуває знання, мав змогу зіставляти, порівнювати, шукати і знаходити істину, доводити висунуті гіпотези під час спілкування з однокласниками та з учителем.
      Щоб досягти необхідного результату, я практикую різноманітні прийоми пізнавальних мотивів:

•     створення ситуацій пізнавальної новизни (розповідь, демонстрація малюнка, запитання);
•     створення ситуацій емоційно-ціннісних переживань;
•     створення ситуації зацікавленості;
•     використання прийому «Дивуй» (наводжу дивні факти або майже неправдоподібні історії);
•     використання під час уроку художньої та наукової літератури, живопису, мистецтва;
•     опора на життєвий досвід учнів;
•     навчальні дискусії;
•     використання творчих завдань.

Систематичне використання прийомів пізнавальних мотивів суттєво впливає на якість навчання, зокрема на зростання мотивації учня до навчання, активізації пізнавальної діяльності та самостійної роботи учнів; дає можливість створити комфортне середовище на уроці завдяки демократичному стилю спілкування між учителем та учнями, який побудований на основі партнерства, поваги, розуміння та захоплення спільною діяльністю.

Використання мотивації для розвитку предметної компетенції розширює дидактичні можливості навчального процесу для учнів та вчителів і, як засвідчує досвід, має низку переваг над традиційними формами навчання та значно розширює діапазон вибору  методів, форм і прийомів проведення уроків, які активізують розумову діяльність, стимулюють їх до самостійного набуття знань.